Зцілення гадаринського біснуватого. Вигнання легіону

Сьогодні, брати і сестри, ми з вами чули Євангеліє, в якому йдеться про те, наскільки великою і страшною буває сила бісівська, на що вона спрямована в цьому світі, яких цілей хоче досягти, і показано, наскільки вона немічна перед Обличчям Божим.

Господь наш Ісус Христос, говориться в Євангелії, переправився через Галілейське море і ступив до Гадаринської країни. Тут Його зустрів один із найстрашніших, найжахливіших жителів цієї країни — одержимий бісами. Він наводив жах на всіх навколишніх мешканців. Біснуватого зв'язували ланцюгами, щоб він не завдав шкоди людям. Жив він не в будинку, а в гробах – печерах, куди юдеї ховали своїх мерців. У Старому Завіті той, хто навіть доторкався до мертвого вважався нечистим, а він не те, що торкався, а все своє життя проводив у гробах.

Христос, побачивши біснуватого, наказав темній силі вийти з нього. Але раніше та сама звернулася до Господа: Що Тобі до нас, Ісусе, Сину Божий? Прийшов Ти сюди передчасно мучити нас» (Мф. 8:29). «Що Тобі до нас», тобто: що може бути спільного між Богом та дияволом, між добром та злом? Насправді, що? Як тільки людина переступає межу зла, вона відразу ж втрачає добро у своєму серці і стає на бік зла. Тому ми чуємо у Святому Письмі слова: «Ухилися від зла і створи благо». Як тільки людина відповідає злом на зло, вона одразу виявляється переможеною злом.

Демони кажуть: «Що Ти прийшов передчасно мучити нас?» Господь не мучить нікого, і в цьому випадку біси лукавлять. Вони знають, що їм уготоване пекло. Але пекло – це не місце мук, створене Богом, а це місце де не буде Бога та Його благодаті. Вони там мучитимуть себе самі, тобто будуть згоряти в гордині та страждати від нереалізованої можливості блаженствувати в раю. Демони в пеклі перебуватимуть страшному стані засмучення, в якому й нині перебувають біси та одержимі ними люди.

Демони самі себе піддають мукам. Господь, який поважає свободу створених Ним істот, дає їм цю страшну можливість вибрати те, куди вони прагнуть – йти і сторону від Бога.

І Господь ставить їм запитання: «Як ім'я тобі?» Відповідь була, як знаємо, «легіон». «Легіон» — це не власне ім'я, а слово, яке означає, що в цій людині був легіон — тисячі і тисячі — бісів. У страху, трепеті та жаху вони просять, щоб Іісус не посилав їх у пекло передчасно, а дозволив вселитися в стадо свиней, що паслося поруч на горі.

Демони не терплять обмеження прояву своїх гріховних дій. Однак, треба зауважити, що немає більш поневоленої істоти, ніж той, хто віддає себе вседозволеності бісівських пристрастей. Це те, чого прагне сьогодні наш світ: щоб не було жодних обмежень, щоб кожен вільно виявляв свою індивідуальність, орієнтацію у всіх гріховних проявах і, таким чином, впадав у рабство пристрастей та поневолення бісів.

Воістину, людина стає вільною тоді, коли вона стає рабом Бога, Який поважає нашу свободу і ніколи не обмежує її. Господь тільки говорить нам у Своїх Заповідях про те, що нам не слід робити, щоб ми не страждали. Є правила дорожнього руху, а Божі Заповіді — це правила духовного життя. Якщо людина порушує Заповіді Божі, то на неї неминуче чекає духовна катастрофа і вічна загибель. Господь з любові до нас попереджає, що нам не слід робити, щоб ми залишалися з Богом, у любові до Бога і ближнього.

Демони ж тікають від цієї свободи бути рабом Бога, який поважає нашу свободу, і демони поневолюють себе пристрастям. Головна пристрасть, якою поневолені біси, — це пристрасть гордині. Всі інші — похідні від неї: і хуління, і ненависть, і засмучення... Гордість — головна пристрасть, стовбур, від якого йдуть відростки інших пристрастей. Гординя не дає бісам можливості прийти і покаятися. Господь за Своєю любов'ю прийняв би їхнє покаяння, але вони настільки засліплені і одержимі цією пристрастю, так утвердилися у злі, що практично не можуть робити добро. При цьому вони залишаються вільними істотами.

Господь дає їм можливість до часу діяти в цьому світі за Своїм, нам невідомим Промислом. Можливо, для того, щоб ми з вами остаточно визначилися у своїй сутності — хто ми є такі: чи ми станемо на бік Бога, добра і вічного блаженства, чи ми утвердимося (не дай Бог) у злі і будемо з бісами.

Господь наказує цим істотам, легіону бісів, увійти до стада свинячого. Воно відразу ж «збісилося» ... (Відоме нам слово, яке ми бездумно іноді і на себе спрямовуємо: «бісить» нас або те, або інше). І кинулося воно з крутості гори в море і все там потонуло. Ми бачимо, що в зневірі, бажанні вгамувати це почуття засмучення, в гордині біси здатні творити на землі тільки зло всім розумним істотам. З цією ж метою вони діють і на людей. Звичайно ж, не так прямолінійно, як це трапилося з цими свинями: у демонів багатий досвід боротьби з людиною протягом століть, і діють вони дуже тонко і лукаво, знаючи, який підхід необхідний у тій чи іншій ситуації до тієї чи іншої людини .

Але ціль їх одна — погубити людей. Ними рухає заздрість, гординя, розуміння того, що людина створена для заповнення числа демонів, що відпали від Бога, бо ж людина створена для блаженства, до якого колись були покликані падші духи. Звідси їхня ненависть і бажання занапастити нас з вами.

Коли прийшли жителі Гадаринської країни, вони побачили людину, яка колись наводила на них жах, осмислену, прийшовшу до тями. Людина може бути самою собою тоді, коли вона з Богом. Одержимий пристрастями чи бісами — безглузда, неосмислена людина.

Жителі просили, щоб Господь відійшов від їхніх меж. Не тільки тому, що втратили своє майно — можливо, на них напав той страх, який напав на апостола Петра, коли він сповідав Спасителя Сином Божим: «Господи, відійди від мене, бо я людина грішна». Нам це точно невідомо, і є надія, що жителі Гадаринської країни врешті-решт звернулися до Бога, оскільки на прохання колись біснуватої людини надалі ходити скрізь за Господом разом з Апостолами, Христос наказує йому йти в свою країну і проповідувати Євангеліє, спасіння, те, що створив йому Господь. У цьому головна мета чудес, які творить Господь – показати, надати приклад іншого життя, пробудити людей від гріховного сну.

Євангеліє, яке ми сьогодні чули під час Літургії, нагадує нам про ту жорстоку боротьбу, в якій ми з вами перебуваємо, про те, що все дуже серйозно, що наше ставлення до тих чи інших обставин життя може коштувати не лише загибель тут, а й загибелі вічної. Заповіді, які дає нам Господь, – це той коридор, можливо, вузький і тернистий, який виведе нас до Бога, якщо ми будемо щиро, від усього серця намагатися виконувати ці Заповіді. І широка дорога може бути зовні навіть вистеленою квітами, що веде в рабство гріха і в пекло.

Будемо уважні до свого духовного життя, читатимемо Євангеліє, що приводить нас до осмисленого стану, і намагатимемося від щирого серця бажати і виконувати ці заповіді в нашому житті. Амінь.