Про багатого юнака

В ім'я Отця і Сина та Святого Духа.

Сьогодні, брати і сестри, ми чули євангельське читання про багатого юнака, який підійшов до Спасителя запитуючи Його: «Що мені робити, щоб успадкувати вічне життя?». (Мф.19: 16) - Спаситель відповідає йому: «Виконуй заповіді – не вбивай, не кради, не чини перелюбу, шануй батька свого і матір. Виконуючи все це наслідуватимеш Царство Небесне». Юнак сказав: «Я виконую все це від днів юності моєї, що ще не вистачає, щоб увійти в Царство Небесне?»

Ми, брати і сестри, часто буваємо за своїм внутрішнім устроєм у якийсь момент свого життя схожі на цього юнака. Багато хто з нас з дитинства вихований у Церкві Православній. Батьки нас охрестили в дитинстві, водили до храму... Інші ж, прийшли до Церкви у свідомому віці і також уже багато років у храмі, трудяться в міру своїх сил, але совість нам каже, що щось ми недоробляємо... Наш внутрішній стан схожий на стан цього юнака. Незважаючи на те, що ми багато років у храмі, буває, що ми відчуваємо духовну порожнечу. Ми приходимо до священика і питаємо: що робити, щоб душа була спокійна?

Відповідь Господа цьому юнакові – відповідь і нам із вами. Господь говорить юнакові: «Якщо хочеш бути досконалим, піди, роздай те, що маєш і йди за Мною». Юнак засмутився, бо був багатий, і відійшов від Господа.

Звичайно, не кожен з нас може і не кожен повинен роздавати свої матеріальні придбання. Кожен має свої обставини життя. Господь говорить юнакові – якщо хочеш бути досконалим, роздай своє ім'я і йди за Мною. Ми всі маємо свою міру досконалості. У когось вона простягається до тої міри, щоб роздати майно бідним, залишити все і піти до монастиря. Інший несе відповідальність за сім'ю, за дітей, за батьків – у нього міра досконалості дещо інша, але вона має простягатися до того, щоб людина на першому місці у своєму житті ставила Бога.

Ще у Старому Завіті Господь Бог каже: «Сину Мій, дай Мені серце твоє» (Притч. 23:26). Чому так говорить Господь? Тому що все, що ми можемо принести Богові – все нам дав Бог. Власне, і життя наше подарував нам Бог. Але серце людини – це та область, де Господь не має влади. Господь дав нам свободу, і тільки ми пануємо над нашим серцем – це те, що ми можемо дарувати Богові. І Господь чекає цього від нас, чекає від нас, що ми не будемо зваблюватися не тільки гріховними принадами цього світу, але і що ми не будемо на першому місці ставити у своєму серці ні дітей, ні батьків, ні, тим більше, ні роботу, ні дачу… Ми маємо на першому місці у своєму серці ставити Бога.

Лихо цього хлопця в тому, що в його серці не було благодаті, хоч він і виконував заповіді. Біда наша також у тому, що ми не маємо благодаті, якщо ми відчуваємо порожнечу в серці. Адже преподобний Серафим Саровський говорив, що мета життя християнина полягає в тому, щоб здобути Благодать Святого Духа. Решта – це засіб. Все, що ми робимо, молимося, кладемо поклони, жертвуємо, допомагаємо ближнім, – це все засоби, а мета – здобути благодать. Якщо буде в нашому серці благодать, тоді буде в нашому серці повнота. Тоді не буде виникати питання: Що я ще не закінчив, як казав цей багатий юнак. Тоді буде впевненість і радість, впевненість у Богові та радість у Богові. Тому ця відповідь Господа юнакові стосується і нас.

Ми повинні заглянути у своє серце і побачити які пріоритети в нашому серці, що на першому місці. Зазвичай людина має три головні пріоритети у житті – це Господь Бог, сім'я, робота. Це гідні пріоритети, їх потрібно розставляти в правильній послідовності. На першому місці має бути Бог, на другому – сім'я, на третьому – робота. Не завжди та кількість часу, яку ми присвячуємо цим пріоритетам, співвідносна з їхньою важливістю. Іноді робота займає більшу частину часу, але якщо ми сприймаємо нашу роботу, де б ми не знаходилися як служіння Богу через служіння людям, то і тут ми служимо Богу. Ми не завжди над цим замислюємося, ми не завжди так це сприймаємо. Якщо людина так сприймає, то на будь-якому місці вона може служити Богові.

Те саме стосується і сім'ї. Якщо ми виховуємо дітей у Богові, якщо ми служимо один одному – чоловік дружині, дружина – чоловікові, то цим ми виконуємо Божу волю, цим ми служимо Богу. Тому ця відповідь багатому юнакові – відповідь і нам із вами. Для того, щоб ми досягли досконалості, ми повинні мати своє серце відкритим для прийняття благодаті та для служіння Богові.

Юнак відійшов від Ісуса Христа засмученим. І Господь звернувся до апостолів, вказуючи на юнака: важко багатому увійти до Царства Небесного. Коли почули апостоли, сказали: То хто ж тоді може врятувати душу? І відповідь Бога – те, що неможливо людям, можливо Богу. Це вселяє надію на те, що Господь, Йому відомими шляхами врятує цього юнака. Господь нічого більше так не хоче, ніж врятувати нас з вами. І Він все робить для цього. Ми сумуємо про те, що в нас щось у житті не складається, що ми хворіємо, десь спотикаємось… Чому Господь так не справедливий до нас? – Це все трапляється з нами лише через те, що ми не хочемо прийняти благодать Божу. Ми ставимо інші пріоритети у своєму житті. А Господь ставить перед нами ці перешкоди, щоб вивести нас на цю вузьку дорогу до Бога, щоб ми прийшли до Нього і сповнилися благодаті Святого Духа.

Господь врятує цього юнака, Господь врятує і нас, якщо ми не закриватимемо свої очі, не закриватимемо свої вуха і не будемо відвертатися від Бога. Господь буде нас вести через скорботи, через випробування, якщо ми будемо йти до Нього з відкритим серцем, то і через радості, обов'язково через радості, і все-таки Він нас врятує, якщо ми будемо йти тим шляхом, який вказує нам Господь Бог . Амінь.