Зцілення гадаринського біснуватого

В ім'я Отця і Сина та Святого Духа.

У сьогоднішньому євангельському читанні, брати і сестри, ми чули, наскільки великою є сила бісівського впливу на людину і, водночас, наскільки вона незначна перед Божою силою.

Господь наш Ісус Христос з апостолами переправився через озеро Генісаретське і опинився в Гадаринській країні. Назустріч Йому вийшла одержима бісами людина, що лякала місцевих жителів. Біснуватий розривав ланцюги, якими його сковували, жив у трунах — печерах, де юдеї ховали своїх померлих. Сам дотик до мертвого у Старому Завіті вважався нечистим, а він весь свій час проводив у цих місцях. Звичайно, він викликав жах, огиду і ненависть гадаринців. І ось цей, за земними мірками страшний чоловік, «побачивши Ісуса, закричав, упав перед Ним і голосно сказав: Що Тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? благаю Тебе, не муч мене» (Лк. 8:28). «Що тобі до мене, Ісусе?» — вигукнув біснуватий.

Справді, що може бути спільного між добром та злом? Якщо людина починає навіть в ім'я добра чинити зло, вона стає злою. Тому ми маємо у Святому Письмі заповідь: «Ухилися від зла і створи благо» (Пс. 33:15). Зло не може бути переможено методами зла, а може бути переможено лише силами добра. Ми бачимо, що Господь пішов до кінця у виконанні цієї заповіді – Спаситель переміг зло, не вчинивши зла, гріха навіть у малому. Господь Ісус Христос завжди ухилявся від зла і за земними мірками, здавалося б, зазнав у результаті поразки у боротьбі зі злом – був обвинувачений, зганьблений і ганебно розіп'ятий на Хресті. Але велике бачиться на відстані, і через тисячоліття ми з надзвичайною ясністю бачимо, що насправді відповідаючи на зло добром, Господь здобув величезну перемогу — розтрощив сили зла і звільнив нас від влади смерті і влади диявола.

«Благаю Тебе, не муч мене» — скиглив біснуватий. Він лукавив, оскільки Господь ніколи нікого не мучить. Але всяка жива істота, яка приражається злу, починає відчувати страждання, біль, муки, які посилюються при зіткненні з добром. Зло при світлі добра болісно стискається, оскільки світло добра розсіює темряву зла. Тому не добро мучить зло, а зло стикаючись із добром відчуває свою онтологічну ущербність, слабкість, нікчемність.

Звернувшись до біснуватого, Господь запитав: Як тобі ім'я? Була відповідь: «Легіон». Це не власне ім'я, а кількісне визначення, що вказує, скільки бісів знаходилося в людині. Легіон – це тисяча тисяч. Господь наказав бісам вийти з людини, і вони повинні були коритися слову Божому. І біси просили, щоб Спаситель дозволив їм увійти до свинячого стада. Вони просили увійти в череду, бо згадали, що в пеклі на них чекають муки.

Не Бог мучитиме їх, біси мучитимуть самі себе. Господь настільки поважає свободу будь-якої істоти, що дає всім можливість вибору, і якщо ангел чи людина обирає свободу бути без Бога, то Господь дає йому перебувати у своєму виборі. Пекло – це не якесь місце мук, а місце, де не буде Божої благодаті і яке Господь не освячуватиме Своєю присутністю. Це місце залишеності Богом, яке занепалі істоти усвідомлено обрали, тут вони перебуватимуть у вічності.

Звісно, ​​ці істоти, чи то біс чи занепала людина, будуть перебувати у страшних муках. Чому? Тому що біси одержимі гордістю. Гордість - стовбур, від якого виростають інші бісівські пристрасті. Перебуваючи там, вони страждатимуть насамперед від нереалізованої гордості. Занепалі ангели розуміють, що Господь створив їх для вічної радості, вічного блаженства. Коли вони відпали, щоб заповнити порожнечу Господь створив людей. Тому бажання шкодити людині у бісів, що перебувають у страшній засмученні і гордості, підживлюється також заздрістю. Найяскравіше це все виявилося в євангельській розповіді, яку ми сьогодні чули: біси, вселившись у свинячу череду, кинулися з крутості в море, і свині загинули. Тут ми бачимо мету дії сатанинської гордині. Як би їм було дозволено, то таким же чином вони знищили б і людей.

Демони прагнуть начебто до свободи, самовираження. До цього прагне і сьогоднішній наш вік, бажаючи вільно висловлювати свої почуття, свої пристрасті. Але така «свобода» — насправді поневоленість пристрастям. Вільною по-справжньому людина може бути лише у Бозі. Якщо людина перебуває у поневоленості пристрастям, то є рабом страстей.

А вільною людина можна стати лише ставши рабом Божим, оскільки ніхто так не охороняє нашу справжню свободу, як наш Творець. Господь дав нам богоподібну здібність бути вільними у своїх проявах. Заповіді, які ми знаходимо в Євангеліях, є правилами дорожнього руху на шляху до Бога. Якщо людина систематично порушує правила дорожнього руху, зрештою вона потрапляє в автокатастрофу та її життя закінчується загибеллю. Те саме відбувається і в духовному житті: якщо людина на шляху до Бога систематично порушує заповіді, то її життя закінчується духовною катастрофою та вічною загибеллю.

Гадаринський біснуватий, коли з нього вийшли біси, став зовсім здоровим. Побачивши його, жителі міста жахнулися. Ще більший жах їх охопив, коли вони дізналися, що трапилося з їхнім надбанням — величезним свинячим стадом, що приносило їм певний дохід. І гадаринці звернулися до Спасителя з проханням залишити їхні землі. Це прохання звучить так само, як і прохання апостола Петра, який, усвідомивши, Хто перед ним, попросив Спасителя відійти від нього, бо він людина грішна. Гадаринці і апостол вимовляють практично одні й самі слова, та їх причиною став зовсім різні рухи душі. Апостол зі страху Божого, усвідомлюючи свою гріховність перед Сином Божим говорить: «Вийди від мене, Господи, бо я людина грішна» (Лк. 5:8). А гадаринці просять, щоб Господь відступив від їхнього селища, бо усвідомлюють, що перед ними — Істина. І що їм необхідно або прийняти її і змінити своє життя, або відвернутися і уникнути цієї Істини.

Так буває у житті кожної людини. Коли людина зустрічається з Богом, прочитавши Євангеліє, розуміє, що в цій книзі — слова вічного життя, вона або закриває книгу і тим самим ніби вимовляє фразу гадаринців, або приймає Євангеліє всім серцем і слідує заклику, до якого її кличе через Євангеліє Господь.

Сьогоднішнє євангельське читання, брати та сестри, показує нам, у чому, де свобода. Справжня свобода – це бути рабом Божим. Тому що у Всесвіті немає сили, яка дає людині свободу, більшу, ніж сила Божа. І шлях, що веде до Бога, вузький, тернистий, як каже нам Євангеліє. І широкий шлях, що веде до смерті. Тому нехай сьогоднішній євангельський уривок просвітлює наші уми та серця, щоб нам творити заповіді Господні, бути у вічній свободі та радості спілкування з Богом. Амінь.