Віра римського сотника

В ім'я Отця і Сина та Святого Духа.

Святе Письмо говорить нам, що без віри неможливо догодити Богові. Що таке віра? Апостол Павло відповідає: «Віра є здійсненням очікуваного і впевненість в невидимому ніби у видимому» (Євр. 11:1). Сьогоднішнє євангельське читання (Мф. 8:5–13) відкриває нам силу віри людини, яка здивувала Самого Господа Ісуса Христа, Самого Бога.

Це віра римського сотника, язичника, який прийшов просити Спасителя про зцілення, ні, не свого родича, не за свого начальника, він просив Ісуса зцілити свого слугу. Господь сказав: «Добре, Я прийду і зцілю його», — і вже був готовий іти до нього до дому. «Сотник, відповідаючи, сказав: Господи! я недостойний, щоб Ти ввійшов під дах мій, але скажи тільки слово, і одужає мій слуга; бо і я підвладна людина, але, маючи у себе в підпорядкуванні воїнів, говорю одному: Іди, і йде; та іншому: прийди, і приходить; і слузі моєму: зроби те, і робить. Почувши це, Ісус здивувався і сказав тим, що йшли за Ним: Поправді кажу вам, і в Ізраїлі не знайшов Я такої віри. Кажу ж вам, що багато хто прийде зі сходу та заходу, і возляже з Авраамом, Ісааком та Яковом у Царстві Небесному; а сини царства вивержені будуть у зовнішню темряву: там буде плач і скрегіт зубів» (Мф. 8:8–11), — такі страшні слова говорить Господь.

Чому Спаситель здивувався? Тому що багато сотень років Господь плекав в ізраїльському народі віру. Власне, цей народ був створений як народ віри: ізраїльський народ – це діти Авраама, а Авраам здійснив подвиг віри – він за словом Бога фактично віддав на смерть свого сина. Це був улюблений, єдиний, народжений у глибокій старості син, але Авраам довіряв Богові і знав, що Бог не допустить нічого поганого.

У відповідь на подвиг віри Господь сказав Аврааму: «Я зроблю від тебе великий народ, і благословлю тебе, і звеличу ім'я твоє, і будеш ти на благословення» (Буття 12:2). Протягом століть Бог виховував у цьому народі саме віру – для того, щоб втілитись з цього народу та врятувати весь світ. Читаючи Євангеліє, ми жахаємося – скільки разів юдеї не те, що не виявляли чудес віри, але гнали Спасителя і зрештою розіп'яли Його. А тут — язичник, який був чужинцем для ізраїльтян, виявляє таке чудо віри! Цю людину можна назвати самородком віри. І тому Господь здивувався.

Це урок і нам, брати та сестри. Адже ми виховуємось новозавітному Ізраїлі, читаємо Євангеліє, у нас безліч прикладів віри – подвигів святих, але чи маємо ми ту віру, яку хоче бачити в нас Господь? Яка наша віра?

Ми просимо Бога, але у своєму серці сумніваємось. Переважна частина нашого колись православного народу є номінальними віруючими, які кажуть: «Віра в мене в душі», маючи на увазі, що їм Церква не потрібна. Вони взагалі не знають Писання.

Та й ми з вами чи знаємо Писання так, як потрібно? Чи читаємо ми його щодня? Чи читаємо ми тлумачення святих отців? А на цьому ґрунтується віра, на розумному знанні: «віра від слухання, а слухання від слова Божого» (Рим 10:17).

Ще віра ґрунтується на смиренності. Якщо людина не має смирення, то не матиме віри. Ми бачимо, що євангельський сотник виявив диво віри, ґрунтуючись на смиренності. Він каже: «Я не достойний, щоб Ти увійшов під дах мого дому». І ми знаємо, що перший крок на шляху до Бога — усвідомлення своєї духовної бідності перед Богом, усвідомлення того, що ти сам не маєш нічого доброго. «Блаженні злиденні духом» (Мф. 5:3). Тільки за такого усвідомлення себе людина може відкрити своє серце для прийняття віри.

Згадаймо також, що віра проявляється не лише у духовних подвигах, молитвах, у духовній радості, а й у справах. «Віра без діл мертва» (Як. 2:26). Якщо ми говоримо, що віримо, а чинимо не за вірою, то, значить, немає віри в нашому серці.

Тому, брати і сестри, згадуючи подвиг віри, який виявив далекий від Церкви сотник, будемо зміцнюватися у вірі і пам'ятати, що основою для неї є смирення, а результатом віри мають бути наші справи. Амінь.