Чудесний улов риби. Покликання апостолів

В ім'я Отця і Сина та Святого Духа.

У кожного з нас своє життя, свої завдання та проблеми. Ми будуємо своє життя відповідно до своїх уявлень. І дуже часто буває так, що у нас, начебто, йде все нормально, а потім раптом наша справа починає руйнуватися, зусилля, які ми прикладаємо, виявляються марними.

Віруюча людина знає, що, з одного боку, не буває нічого випадкового в житті, а з іншого — наша справа буде успішною тоді, коли буде благословення Боже на те, що ми робимо. Про те, наскільки важливим є благословення Боже, яке воно має силу, говорить євангельське читання, яке ми чули сьогодні під час Літургії (Лк. 5:1–11).

Цей уривок описує подію, яка сталася на початку проповіді Спасителя. Багато людей прийшло послухати Господа, і Він сів у човен і попросив його господаря, Симона (майбутнього апостола Петра), відплисти трохи від берега, щоб усім було зручніше чути і бачити Господа. Наприкінці проповіді Спаситель сказав Симону: «Відпливи на глибину та закинь сітку». Симон, як досвідчений, професійний рибалка, відповів: "Наставнику, всю ніч ми працювали і нічого не зловили". Він розумів, що риба, якщо вночі не ловиться, то вранці і вдень тим більше не ловитиметься». «Але за твоїм словом, — продовжив Симон, — закину мережу». Вони закинули мережу і не могли витягнути її через безліч риби. Риби було стільки, що й у човен не помістилася б. Симон покликав на допомогу своїх друзів – Якова та Іоанна (теж майбутніх апостолів, Воанергес (тобто сини громови), як назве їх Спаситель). Вони підпливли на своєму човні, і обидва човни настільки наповнилися рибою, що мало не тонули. Як бачимо, слово Боже має незмінну силу, воно має силу там, де, здавалося, нічого не може бути. Воно має силу долати перешкоди, навіть фізичні закони цього світу, оскільки Бог є Творцем і законів цього світу та Творцем нас із вами. У руці Його міститься земля, і наша душа, і наше життя. І якщо Господь благословляє, це благословення має непорушну силу.

У священному трепеті та страху Симон припав до ніг Ісусових з молитвою. Ця молитва майбутнього апостола Петра була своєрідною: «Відійди від мене, Господи! Бо я людина грішна». Подібні слова говорили і гадаринці (Мк. 5:17), але зміст їхніх слів був зовсім інший. Гадаринці просили покинути межі їхнього міста, бо втратили своє майно — їхня череда свиней загинула в безодні озера. Гадаринці зрозуміли, що їм потрібно буде змінити своє життя і, боячись цього, боячись втратити ще більше своїх матеріальних надбань, просили Господа піти. Апостол Петро мав інший страх — страх Божий.

«Початок премудрості – страх Господній» (Пс.110:10), – каже нам Святе Письмо. Якщо людина не має страху Божого, вона не може любити Бога. До Бога у нас особлива любов, трепетне ставлення. «На кого дивлюся, тільки на лагідного і мовчазного, і тремтячого Моїх слів» (Іс.66:2), говорить Господь Бог. Страх є першим щаблем на шляху до Бога, і, крім того, страх Божий повинен супроводжувати людину протягом усього її духовного життя. Якщо людина втрачає страх Божий, то, як би високо вона не піднялася духовними сходами, як би не наблизилася до Бога — тут же скочується в самий низ і втрачає все, що придбала.

Це важливо почути нам з вами, тим, хто багато років ходить у храм, тим, хто знаходиться близько до вівтаря, хто вже (страшно сказати!) звикає до святині і через це втрачає страх Божий. Іноді ми можемо чути жарти про божественне, про Бога, навіть анекдоти про Бога деякі люди розповідають... Це говорить про те, що ця людина втратила страх Божий. Така людина неминуче втрачає благодать, вона відступає від її серця. Якщо людина втрачає благодать, у ній повстають пристрасті, які колись володіли нею, але потім були утримані благодаттю, яка не дає їм змоги перемагати людину. Коли йде благодать, пристрасті, які колись людина запустила в свою душу, починають, як змії, уражати людину. І вона духовно падає. Якщо людина розуміє, що згрішила, і кається, тоді знову знаходить благодать Божу. Тому страх Божий — це і початок премудрості, і шлях людини до досягнення мети — святості. Якщо людина втрачає страх, то втрачає і все, що набула.

Господь відповідає Симону: «Не бійся! Віднині будеш ловцем людей». І апостол Петро, ​​слідуючи за Господом, що покликав його, залишає все, чим володів, що пов'язувало його з мирським життям, і приймає жезл апостольського служіння. Так вчинили і його друзі, брати Яків та Іоанн.

Вслухаючись у сьогоднішній євангельський уривок, ми маємо поглянути на себе, на своє життя, зрозуміти, чи є у нас страх Божий. Ми повинні замислитися над тим, чи маємо ми благословення на ті справи, які ми робимо. Якщо справа, якою ми займаємося, несправедлива, неправедна, то і гріховно брати благословення на цю справу. Якщо ж вона добра, буде здійснюватися на славу Божу, то й перш, ніж починати її, і під час її здійснення ми повинні просити благословення. Так роблять усі християни – підходять до священика і просять благословення на ту чи іншу справу. Якщо прийде початок великої справи — просять священика відслужити молебень на початок доброї справи.

Люди зовнішні, дивлячись на нас, питають: «Чому ви так часто берете благословення? Чому ви так часто говорите про Бога? Сьогоднішнє Євангеліє відповідає на це запитання. Якщо Бог благословить, то, незважаючи на жодні перешкоди, справа буде успішною — у посоромлення тих, хто сумнівається, і на радість і благословення нас з вами. Амінь.